Мінеральна, акрилова чи силіконова: як обрати тип фасадного покриття під свою стіну

Питання «яку фасадну фарбу взяти» майже завжди ставлять неправильно. Правильне звучить так: що в мене під фарбою і куди піде волога. Відповідь на нього звужує вибір до одного-двох типів, і тільки після цього має сенс говорити про бренди.

Один показник, який пояснює більшість відмов

Sd — еквівалентна товщина шару повітря, виражена в метрах. Вона показує, наскільки покриття заважає парі виходити зі стіни. Sd = 0,1 м означає, що плівка опирається так само, як десятисантиметровий шар нерухомого повітря.

Для фасадних покриттів орієнтир такий: Sd менше ніж 0,14 м вважається паропроникним, вище 1,4 м — пароізоляційним. Основне правило проєктування — кожен наступний шар назовні має бути паропроникнішим за попередній. Порушення цього правила дає вологу, замкнену в стіні: взимку вона замерзає й відриває покриття зсередини.

Чотири типи зв'язного

• мінеральні (цементні, вапняні) — найпаропроникніші й найдешевші, але жорсткі: погано тримають мікротріщини і мають обмежену палітру. Природне рішення для мінеральної вати;
• акрилові — еластичні, міцні, стійкі до бруду, з найширшою палітрою; паропроникність нижча. Природне рішення для пінополістиролу, який сам пару майже не пропускає;
• силікатні — на рідкому склі, вступають у хімічну реакцію з мінеральною основою і стають її частиною; найдовговічніші на бетоні й вапняній штукатурці, але не наносяться на органічні основи;
• силіконові — компроміс, який сьогодні домінує: паропроникність близька до мінеральних, еластичність — до акрилових, плюс гідрофобність поверхні, завдяки якій дощ змиває бруд.

Вирішує утеплювач

Якщо фасад утеплений, тип утеплювача диктує вибір майже однозначно.

Мінеральна вата паропроникна й повинна залишатися сухою — волога в ній зменшує теплоізоляційні властивості в рази. Отже, зовнішні шари мають випускати пару: мінеральна або силіконова штукатурка й така ж фарба. Акрилове покриття на ваті — поширена й дорога помилка.

Пінополістирол пару майже не пропускає, тому вимоги до зовнішнього шару м'якші: тут працюють і акрилові системи, у яких краща стійкість до механічних пошкоджень і ширша палітра.

Неутеплена стіна: що під фарбою

• цементно-піщана штукатурка — підходить усе, найдовше служать силікатні й силіконові;
• вапняна або стара штукатурка на історичному будинку — тільки паропроникні: вапняні, силікатні, силіконові; акрил на такій стіні гарантовано відшарується;
• бетон — силікатні або силіконові, з обов'язковим ґрунтом глибокого проникнення;
• цегла — залежить від того, чи є всередині вентильований зазор; суцільна цегляна кладка потребує паропроникного покриття;
• стара фарба — новий тип має бути не щільнішим за старий; якщо не знаєте, що на стіні, робіть пробну ділянку 1 м² і чекайте два тижні.

Колір теж технічне рішення

Темні відтінки на фасаді нагріваються сильніше: різниця температури між білою й темно-коричневою поверхнею під сонцем сягає 30–40 °C. На утеплених системах це викликає температурні деформації, через які в штукатурці з'являються тріщини.

Тому для систем зовнішнього утеплення виробники нормують коефіцієнт відбиття: зазвичай не нижче 25–30 одиниць для всієї площини. Темні кольори залишають для деталей — цоколя, відкосів, обрамлень, — а не для великих площин.

Практичний порядок вибору

• визначити основу й наявність утеплювача;
• обрати тип зв'язного за паропроникністю;
• перевірити коефіцієнт відбиття обраного кольору, якщо фасад утеплений;
• узяти ґрунт тієї самої системи, що й фініш;
• порахувати об'єм із запасом 10% і колерувати однією партією.

Фасадну фарбу обирають не за красою й не за ціною літра, а за тим, куди в цій стіні йде волога.

Матеріали для мінеральних основ зібрані в розділі кам'яних фасадів, декоративні фактури — у фасадних штукатурках.